"Веч╕рн╕й Ки╖в".  15 сiчня 1999,  Середа,  сторiнка 3

РЕЗОНАНС

Не т╕льки св╕тла, що в в╕кн╕

В газет╕ "Веч╕рн╕й Ки╖в" за 5 с╕чня 1999 року була надрукована стаття Миколи Ц╕в╕рка п╕д заголовком "Вперше симфон╕чний оркестр не "з'╖да╓", а гаряче в╕дстою╓ свого головного диригента".

Пов╕домля╓мо, що м╕ж колишн╕м головним диригентом Теодором Кучаром та М╕н╕стерством культури ╕ мистецтв Укра╖ни був укладений контракт (як особлива форма трудового договору) на строк до 31 грудня 1998 року ╕ в╕н був зв╕льнений у зв'язку ╕з зак╕нченням строку договору.

Отже, п. Кучар був зв╕льнений з роботи головного диригента зг╕дно з╕ статтею 36 Кодексу закон╕в про працю Укра╖ни ╕ спору м╕ж сторонами контракту не було ╕ нема╓.

Якби шановний Микола Ц╕в╕рко спром╕гся перев╕рити ц╕ обставини, то, ми впевнен╕, що така стаття провокац╕йного характеру не появилася на св╕т Божий. Дуже прикро, що така шанована нами патр╕отична газета, як "Веч╕рн╕й Ки╖в", безп╕дставно звинувачу╓ М╕н╕стерство культури ╕ мистецтв Укра╖ни та кер╕вництво Нац╕онального заслуженого академ╕чного симфон╕чного оркестру Укра╖ни в знищенн╕ оркестру, який ма╓ статус Нац╕онального.

Адже не т╕льки св╕тла що в в╕кн╕.

╤ван ГАМКАЛО, генеральний директор, художн╕й кер╕вник НЗАСО Укра╖ни, народний артист Укра╖ни, професор.

*  Змiст


Невже обставини сильн╕ш╕?

Звичайно, така реакц╕я кер╕вництва Нац╕онального заслуженого академ╕чного оркестру Укра╖ни не ╓ для редакц╕╖ неспод╕ванкою. ╤ хоч, пишучи кореспонденц╕ю з приводу прощального концерту маестро Теодора Кучара ╕ його прес-конференц╕╖, ми старалися уникати категоричних оц╕нок, суть публ╕кац╕╖ зачепила-таки за живе й чиновник╕в М╕н╕стерства культури ╕ мистецтв, ╕ генерального директора НЗАСО ╤вана Гамкала. Але ж, так чи ╕накше втручаючись у цей конфл╕кт (хоч журнал╕стський досв╕д п╕дказу╓, що цього не варто робити, бо в кожно╖ сторони своя правда ╕ Соломонове р╕шення не завжди на поверхн╕), ми аж н╕як не мали на мет╕ щось там провокувати. Не ставили ╕ не ставимо ми п╕д сумн╕в формально-юридичний б╕к справи -- контракти, строки ╕ таке ╕нше. Очевидним для нас було ╕ залиша╓ться одне: творчий колектив, непростий, на думку багатьох, нав╕ть скандальний, в якому останн╕м часом не прижилося з десяток довол╕ р╕зних директор╕в ╕ художн╕х кер╕вник╕в, у сп╕впрац╕ з Теодором Кучаром буквально ожив, пов╕рив у сво╖ сили. Отже, не бажання когось звинуватити, образити, принизити водило нашою рукою, а, швидше, щирий жаль, що бюрократичн╕ обставини часом виявляються вагом╕шими ╕ сильн╕шими за здоровий глузд ╕ добру волю самих артист╕в.

Микола Ц╤В╤РКО.

*  Змiст


О дивна кв╕тко Укра╖ни...

Не пам'ятаю, щоб коли-небудь ╖╖ показували по телев╕зору, жодного разу не доводилося бачити ╖╖ фото надрукованим у якомусь престижному журнал╕ чи газет╕. Т╕льки по укра╖нському рад╕о час в╕д часу звучав ╖╖ н╕жний, та╓мничий, проникливий голос: "Два кольори мо╖, два кольори, червоний -- то любов, а чорний -- то журба", або ж: "Як на т╕ чорнобривц╕ погляну, бачу мат╕р стареньку..."

╤ ось недавно, знову ж таки по рад╕о, у передач╕ "П╕сенний Ол╕мп" довелося почути: "Послухайте п╕сню у виконанн╕ незабутньо╖ Кв╕тки Ц╕сик, що передчасно п╕шла ╕з життя..."

Хто вона була, де ╕ як жила, чому так тужила за Укра╖ною -- так ╕ не пощастило н╕ в╕д кого дов╕датися. В╕домо одне, та й то не уточнене, що була Кв╕тка Ц╕сик укра╖нською ем╕гранткою у Канад╕, ╕, бездоганно оволод╕вши м╕сцевою мовою та звичаями, все-таки залишилася в╕дданою дочкою р╕дно╖, далеко╖ земл╕.

Судячи з ╕мен╕, вона, напевно, походила з Карпат чи Прикарпаття, бо саме там ж╕нкам нер╕дко дають так╕ поетичн╕ ╕мена -- Кв╕тка, З╕рка, Ружана...

╤ як було при╓мно ╕нод╕ суботнього дня п╕д час концерту на замовлення слухач╕в почути по рад╕о у ╖╖ виконанн╕ оновлену "Черемшину" чи розтинаюче душу: "Чу╓ш, кру-кру-кру... в чужин╕ помру, заки море перелечу -- крилонька з╕тру..."

Чому ж, коли вона передчасно померла, так кволо ╕ байдужо в╕дреагував на це край, котрий неб╕жка палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Кв╕тчин голос важко долинав до земляк╕в через шквальне рев╕ння "рем╕кс╕в", "хев╕-метал╕в" та ╕нших атрибут╕в сучасно╖ естради?

╤╖ п╕сня н╕коли не п╕дсилювалася з допомогою могутньо╖ техн╕ки, не супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася п╕д фонограму. Вона лилася з душ╕, котра через океани тягнулася до ╕сторично╖ батьк╕вщини.

╤ оск╕льки б╕льш╕сть ╕з нас сьогодн╕ осл╕плена блиском фальшивих ц╕нностей, оглушена брязкотом фальшиво╖ музики, то через те, напевно, так мало й залишилося серед нас тепла ╕ душевност╕.

Кв╕тка Ц╕сик не була народною артисткою Укра╖ни, але коли подивишся на деяких наших "народних", як╕ т╕льки-но в╕дхопивши це звання, в╕дразу починають витягувати трел╕ як не рос╕йською, то англ╕йською, прагнучи бути пом╕ченими в Голл╕вуд╕ чи бодай у Москв╕, то мимовол╕ приходить думка, що далек╕й заокеанськ╕й сп╕вачц╕ вищезгаданий титул пасував би куди б╕льше.

"О м╕й русявий Прометею, загублений в ночах в╕йни!" -- вигукнув колись Андр╕й Малишко, осп╕вуючи смерть улюбленого героя.

"О дивна кв╕тко Укра╖ни, що висохла на чужин╕", -- в ун╕сон хочеться п╕дхопити, поминаючи нашого далекого соловейка, Кв╕тку Ц╕сик...

На мене дехто обража╓ться, що я не асоц╕юю деяких наших супер-популярних естрадних "шоу-менш" з образом неньки-Укра╖ни. Таки не асоц╕юю.

А Кв╕тку Ц╕сик -- так.

Любов ╤ВАНЧЕНКО,

кореспондент бородянсько╖ райгазети "Вперед".

В╕д редакц╕╖: На жаль, доводиться констатувати: у грунтовному "Словнику сп╕вак╕в Укра╖ни" ╤вана Лисенка, виданому у Ки╓в╕ 1997 року ╕ справедливо в╕дзначеному "Веч╕ркою", Кв╕тка Ц╕сик окремо╖ статт╕ не удосто╖лася. Хот╕лося б, аби цей прорахунок було усунуто при майбутньому перевиданн╕ словника.

*  Змiст


ВИСТАВКИ

╤кони народних маляр╕в

Р╕дк╕сн╕ ╕кони -- витвори укра╖нського народного мистецтва -- представлен╕ на виставц╕ "Укра╖нська народна ╕кона", яку в╕дкрито в Музе╖ ╤вана Гончара.

Задум автор╕в ц╕╓╖ виставки -- представлення невичерпност╕ народно╖ уяви, розма╖ття художнього вт╕лення образ╕в святих ╕ сюжет╕в Новозав╕тно╖ ╕стор╕╖, прагнення показати просторов╕ й часов╕ в╕дм╕нност╕ та неповторн╕сть письма р╕зних майстр╕в-виконавц╕в.

Серед ╕кон, з╕браних ╤ваном Гончаром, створених с╕льськими й м╕стечковими малярами, так званими "богомазами", переважають "хатн╕ образи" XIX -- поч. XX cт., що складали хатн╕й "╕коностас", в╕втар в оселях селян та м╕щанських дом╕вках.

На виставц╕ -- поруч багато зображень образ╕в одного святого (св.Юр╕я Зм╕╓борця, наприклад, або Св.Параскеви й багатьох ╕нших), виконаних ╕конописними творцями з Ки╖вщини, Черн╕г╕вщини, Черкащини, Дн╕пропетровщини, -- майже з ус╕х областей Укра╖ни.

Ясн╕, сповнен╕ св╕тла ╕кони, оздоблен╕ кв╕тковими орнаментами приваблюють сво╓ю простодушн╕стю та дають в╕дчуття казковост╕, близьке духу народного мистецтва.

Однак вони не ╓ простацьк╕ та на╖вн╕. Виплекан╕ широтою й щедр╕стю душ╕ творц╕в, ц╕ ╕конописн╕ твори являють собою духовн╕ ╕деали, моральн╕ засади ╕ св╕тоглядн╕ у'явлення народу.

Алла ЗАБОЛОТНА.

*  Змiст


"Наш╕" кам'ян╕ боги м╕дного в╕ку в ╤тал╕╖

Нещодавно ╕з ╤тал╕╖ до Ки╓ва повернулася наша невелика делегац╕я, запрошена туди на в╕дкриття виставки "Кам'ян╕ боги ╢вропи". Влаштовано таку виставку в м.Аоста, що на п╕вноч╕ ╤тал╕╖. Тут на кошти, вид╕лен╕ урядом, створений спец╕альний пав╕льйон, куди звезено кращ╕ зразки антропоморфних стел з╕ вс╕╓╖ ╢вропи -- Португал╕╖, ╤спан╕╖, ╤тал╕╖, Франц╕╖, К╕пру, кра╖н Балканського п╕вострова, Молдови ╕ Укра╖ни. Все це монументальн╕ скульптури розм╕ром здеб╕льшого в р╕ст людини, а то й б╕льше; вс╕ вони вис╕чен╕ ╕з брил чи каменю. З Укра╖ни в Аост╕ виставлен╕ п'ять стел; три з нижнього Подн╕пров'я, в тому числ╕ так званий Кернос╕вський ╕дол та два "шамани" ╕з Натал╕вки ╕ Б╕логруд╕вки, а також дв╕ стели ╕з Керч╕ в Криму. Всього ж в межах нашо╖ кра╖ни, переважно в степов╕й ╖╖ частин╕ та Криму, в╕домо б╕льше трьохсот таких скульптур. Здеб╕льшого це зображення досить схематичн╕, у яких вис╕чен╕ лише загальн╕ контури постат╕ людини -- голова та плеч╕. Але зустр╕чаються стели -- стату╖, у яких добре показан╕ ╕ ╕нш╕ частини т╕ла, а головне, на ╖х поверхн╕ бува╓ нанесена велика к╕льк╕сть р╕зних зображень -- предмет╕в озбро╓ння, ф╕гурки тварин ╕ людей, орнамент тощо. На поверхн╕ Кернос╕вського ╕дола виграв╕рован╕ побутов╕ сюжети, в тому числ╕ повна експрес╕╖ сцена полювання людини з довгою палицею на двох довгохвостих тварин, очевидно лисиць. З ╕ншого боку стели зображено "сцену кохання" двох людських ╕стот та ф╕гурку яко╖сь загадково╖ тварини.

Антропоморф╕чн╕ стели Укра╖ни в╕др╕зняються в╕д багатьох ╕нших б╕льшою реал╕стичн╕стю зображень ╕ насичен╕стю на них зображень. Вони разом ╕з стелами Балкан становлять в ╢вроп╕ окрему типограф╕чну групу.

Датуються стели-стату╖ в ╢вроп╕ III тис.до н.е. У п╕вн╕чному Причорномор'╖ Укра╖ни ╖х виготовляли степов╕ ╕ скотарськ╕ племена так звано╖ Кем╕-Обинсько╖ культури. Про призначення антропоморфних стел ╓дино╖ думки поки що нема╓. Б╕льш╕сть вчених вважа╓, що т╕ стели разом з ╕ншими обробленими кам'яними монол╕тами були вкопан╕ на територ╕╖ спец╕альних святилищ в степов╕й Укра╖н╕, рештки яких тут виявлен╕ в дуже поруйнованому стан╕.

По матер╕алах виставки готу╓ться спец╕альне видання, яке треба думати, значно поповнить ╕стор╕ограф╕ю цього питання.

Вивчення антропоморфних стел м╕дного в╕ку ╢вропи ма╓ важливе значення для розум╕ння духовно╖ культури стародавнього населення Укра╖ни та р╕вня розвитку ╖х лап╕дарного мистецтва.

Дмитро ТЕЛЕГ╤Н,

професор.

*  Змiст


ВИСТАВКИ

"А чому б ╕ н╕..."

В галере╖ "Тадз╕о" трива╓ виставка. Вона назива╓ться -- чи то р╕шуче, чи то лукаво -- "А чому б ╕ н╕...". Це -- живопис Ра╖си Косташ ╕ Валер╕я Шкарупи. В╕н ╓ дуже р╕зним. Найпрост╕ше для даного випадку р╕шення: об'╓днати роботи ки╖всько╖ художниц╕ ╕ сумського художника характеристикою "неф╕гуративн╕". Насправд╕ -- важлива, якщо не головна роль в живопис╕ Ра╖си Косташ ╕ Валер╕я Шкарупи належить кольору -- то медитавно-спок╕йному, то сп╕пуче-яскравому. Однак на цьому под╕бн╕сть ╕ зак╕нчу╓ться. Художники говорять про р╕зне ╕, мабуть , на р╕зних (власних) мовах.

Ра╖са Косташ поясню╓ сво╖ картини ╕з простотою, яка мимовол╕ обеззброю╓: "Подорож по м╕стах Франц╕╖ надихнула на написання сер╕╖ роб╕т, присвячених Парижу". Чутливому, чи просто дуже уважному глядачев╕ в картинах парижсько╖ сер╕╖ д╕йсно в╕дкри╓ться елегантний туманно-б╕лий силует Нотр-Дама та ажурний каркас Ейфелево╖ веж╕, однак у Ра╖си Косташ вони не реальн╕, а скор╕ш символи славетного м╕ста. Головне сво╖ безпосередн╕ в╕дчуття ╕ переживання художниця в╕дтворю╓ ╕накше, для себе традиц╕йно. "Без п╕дказок" -- яскравими р╕знокольоровими потоками, призначення яких -- збер╕гти, донести, передати. Назвати Париж Ра╖си Косташ "знайомим та вп╕знаним" було б безглуздо; з великою натяжкою ц╕ еп╕тети можна в╕днести до обраних художницею мотив╕в. Париж Ра╖си Косташ ╓ ╕ндив╕дуальним наст╕льки, наск╕льки це можливо в живопис╕, зв╕дти -- щир╕сть ╕ палк╕сть ╖╖ барвистих картин.

Живопис Валер╕я Шкарупи -- ╕нший. По кол╕ру -- аскетичний, жовтуватий, немов п╕сок ╢гипту, який художник поважа╓ до обожнення, немов черепки нашо╖ Ольв╕╖, в розкопках яко╖ Валер╕й Шкарпа бере участь. Його картини -- ювел╕рна робота, вони ╕снують в простор╕, читаються ╕ розшифровуються в час╕. "Валер╕й -- пол╕нез╕йський художник. Розставля╓ сво╖ пол╕птих╕, повн╕ загадкових символ╕в ╕ прадавн╕х знак╕в, немов чаклун розв╕шу╓ маг╕чн╕ аксесуари" (О.Титаренко).

Сум╕щення картин Ра╖си Косташ ╕ Валер╕я Шкарупи в одн╕й галере╖ (вт╕м, все ж таки в р╕зних ╖╖ залах) -- експеримент "Тадз╕о". ╤, можливо, нагадування про виставкову назву, що припуска╓ ус╕ можливост╕ -- "А чому б ╕ н╕...".

Оксана ЛАМОНОВА.

*  Змiст


╢ ТАКА ДУМКА

Чи потр╕бна укра╖нцям укра╖нська мова?

Риторичне запитання, скажуть представники св╕домо╖ ╕нтел╕генц╕╖ -- ну, звичайно ж, потр╕бна. ╤ навть б╕льше -- без не╖ просто не об╕йтися. А ж б╕льш╕сть смертних укра╖нц╕в, зокрема сх╕дних та центральних областей, на це риторичне запитання в╕дпов╕дь дасть зовс╕м протилежну, -- кожна з них без укра╖нсько╖ мови прекрасно обходиться. Нав╕що ж тод╕ вчити ╖╖ й ускладнювати соб╕ життя?

╤ як це, не парадоксально звучить, ц╕ люди по-сво╓му прав╕. Адже застосовувати знання мови ╖м просто н╕де, ╕ перес╕чному укра╖нцев╕, орган╕чно непричетному н╕ до середовища св╕домо╖ ╕нтел╕генц╕╖, н╕ до тих к╕л, де укра╖нська мова використову╓ться як державна (до реч╕, й там без ╖╖ знання багато хто обходиться) ця мова просто непотр╕бна.

Посуд╕ть сам╕: у сфер╕ усного сп╕лкування -- на вулиц╕, в транспорт╕, в магазин╕, на робот╕ тощо -- без знання рос╕йсько╖ доводиться вельми сутужно, а то й взагал╕ не об╕йтися. Причому не т╕льки в Донбас╕ чи на П╕вдн╕, в столиц╕ та в ус╕х без винятку обласних центрах Сх╕дно╖ та Центрально╖ Укра╖ни, але все б╕льше -- й у райцентрах. А пенс╕онерське укра╖номовне (поки що) село з його взагал╕ низьким статусом особливо в очах молод╕ до уваги взагагл╕ можна не брати. Переважна б╕льш╕сть книг, що ╖х не т╕льки бачать у продажу, а й читають рядов╕ укра╖нц╕ -- рос╕йськомовн╕. Те ж саме сл╕д сказати й про газети та журнали. (Останн╕ми м╕сяцями ми взагал╕ стали св╕дками яко╖сь "навали" рос╕йськомовно╖ журнально╖ продукц╕╖. Мабуть, чийсь грошовий м╕шок добряче сипонув "зеленими", а якийсь пол╕тичний центр так само добре над цим помудрував. Про в╕деопродукц╕ю й говорити н╕чого -- там укра╖номовно╖ практично й близько нема╓. З ауд╕опродукц╕╓ю справа трохи краща завдяки прямо-таки титан╕чним зусиллям укра╖нсько╖ естради, але чи на довго ╖╖ вистачить? Под╕бна ж ситуац╕я ╕ на рад╕о на телебаченн╕. Адже б╕льш╕сть представник╕в молодшого та середнього покол╕нь слухають ╕ дивляться практично лише комерц╕йн╕ канали, як╕, особливо на Сход╕ та П╕вдн╕, й близько н╕чого не мають укра╖нським. Але ж, вибачте, скажуть представники укра╖нсько╖ творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖: це -- низькопробна бульварна писанина та порногра╕я. Не буду сперечатися -- хай так. Проте такою ж правдою ╓ й те, що масовий читач, глядач ╕ слухач навряд чи й буде споживати, особливо нин╕ щось ╕нше.

Д╕йсно, читацько-глядацько-слухацький загал треба якось п╕дтягувати до р╕вня, який би давав би змогу сприймати кращ╕ заразки св╕тово╖ й в╕тчизняно╖ культури. Але, по-перше, методи цього "п╕дтягування", вживанн╕ сьогодн╕ укра╖нськими творчими ╕нтел╕гентами, безнад╕йно в╕дстали в╕д життя. А по-друге, такому "п╕дтягуванню" теж ╓ межа, ╕ н╕де в св╕т╕ маскультура ще не п╕днялась до дуже вже високого р╕вня. А до того ж ще сл╕д враховувати р╕вень модерн╕зац╕╖ ц╕╓╖ маскультури, а ╖╖ м╕сцев╕ корен╕, що ╕снують у т╕й чи ╕нш╕й форм╕ в б╕льшост╕ кра╖н (окр╕м, звичайно, Укра╖ни), ще не означають "старорежимност╕" як у нас. Можливо, я не помиляюся, але чомусь думаю, що одна масова укра╖номовна бульварна газета з назвою на кшталт "Брехн╕ й побрехеньки" ╕ в╕дпов╕дним назв╕ зм╕стом робила б для утвердження укра╖нсько╖ мови набагато б╕льше, н╕ж уся ╕снуюча на сьогодн╕ укра╖номовна та високопатр╕отична преса разом взят╕. Можуть також сказати: видавнича скрута, що поробиш... Але, вибачте, деяка укра╖номовна л╕тература й преса все ж виходить. ╤ не т╕льки п╕дручники та методички для школи. Просто цю л╕тературу та пресу "неел╕тний" укра╖нець не чита╓. А щодо укра╖номовних шк╕льних п╕дручник╕в, то п╕дростаюче покол╕ння резонно може невдовз╕ заявити: а нав╕що вони потр╕бн╕, якщо знань з укра╖нсько╖ мови нам застосувати н╕де? До реч╕, укра╖нська естрада, що добилася деяких пом╕тних усп╕х╕в, досягла цього саме завдяки сво╖й, можна сказати так, нецнотливост╕ й опусканню до маскультурного р╕вня. ╤ поки укра╖нська нац╕онально св╕дома творча ел╕та цнотливо затуля╓ться в╕д бульварщини та порнограф╕╖ тинами свого укра╖нського, хай ╕ найстародавн╕шого та найкращого в св╕т╕, але, вибачте, все ж хутора, рядов╕ укра╖нц╕ дедал╕ б╕льше пересв╕дчуються, що укра╖нська мова ╖м не потр╕бна, а д╕ти та внуки тих ╕нтел╕гент╕в усп╕шно, нав╕ть у в╕льн╕й Укра╖н╕, русиф╕куються. А укра╖нська мова перетворю╓ться, з одного боку, на державно-ритуальну (згадаймо роль мертво╖ латини в медицин╕), а з другого -- на мову тако╖ соб╕ касти, чи, швидше, секти (вже й в╕дпов╕дна рел╕г╕я з'явилася, над якою той же масовий укра╖нець т╕льки посм╕ю╓ться).

А тепер зверну увагу ще на один аспект проблеми ╕ до того ж вельми серйозний. Як доведено досл╕дженнями етнолог╕в, народи-етноси творяться фактично майже виключно з допомогою мереж канал╕в передач╕ ╕нформац╕╖, що ╓ р╕зними у р╕зн╕ епохи. Цими каналами переда╓ться ╕нформац╕я етнокультурного, етномовного, етно╕сторичного, етнорел╕г╕йного ╕ т.д. характеру, як в╕д предк╕в до нащадк╕в, так ╕ всередин╕ покол╕ння, що живе в цю епоху. Особливо д╕╓вим це правило ╓ в наш час, коли роль усно╖ традиц╕╖ в передач╕ тако╖ ╕нформац╕╖ з╕йшла майже на н╕вець, а роль засоб╕в масово╖ комун╕кац╕╖ зросла до абсолюту. Тому в мене, як етнолога, виника╓ законом╕рне запитання: а яким же буде результат ╕снування на сьогодн╕╕ на землях Укра╖ни фактично двох мереж засоб╕в масово╖ комун╕кац╕╖ -- укра╖номовно╖ й укра╖нсько╖ за зм╕стом на Заход╕ та рос╕йськомовно╖ й, скаж╕мо так, великою м╕рою неукра╖нсько╖ за зм╕стом на Сход╕? Чи не означа╓ сьогодн╕шня ситуац╕я практично процесу творення двох окремих етнос╕в у межах Укра╖ни? Адже процеси етноутворення саме так ╕ розвиваються спочатку з допомогою системи передач╕ етнокультурно╖ ╕нформац╕╖ у певно╖ людсько╖ сп╕льноти витворюються особливост╕ культури, включаючи й мову (!), що в╕др╕зняють ╖╖ в╕д ╕нших таких же сп╕льнот, а пот╕м це усв╕домлюють ╖╖ члени ╕ з'явля╓ться в╕дпов╕дна самосв╕дом╕сть, яка ╓ етн╕чною. ╤ якщо така ос╕бна етн╕чна , а пот╕м ╕ нац╕ональна самосв╕дом╕сть у жител╕в сх╕дно-центральних областей Укра╖ни з'явиться, якщо тут виникне новий етнос (а це буде саме новий етнос, в╕дм╕нний в╕д рос╕йського), то постане питання про етн╕чне, а пот╕м ╕ територ╕ально-пол╕тичне розмежування ╕з зах╕дноукра╖нським етносом. ╤ хай не турбуються нин╕шн╕ теоретики й практики в╕д пол╕тики та культури -- самосв╕дом╕сть у цього етносу, включаючи й нащадк╕в сх╕дних укра╖нц╕в, буде достатньо високою. Принаймн╕, щоб узяти до рук в раз╕ чого гранату чи автомат. Адже так ╓ в усьому св╕т╕, включаючи й демократичний та цив╕л╕зований Зах╕д, не кажучи вже про Сх╕д. Що це означа╓ на практиц╕ -- ми можемо бачити в Югослав╕╖, на Кавказ╕, Придн╕стров'╖, в британському Ольстер╕, ╕спанськ╕й Баскон╕╖ ╕ ще багато де. Тому так╕ ╕гри, як╕ певн╕ кола в Укра╖н╕ ведуть навколо укра╖нсько-рос╕йського мовного питання, а ╕нш╕ кола на це дивляться кр╕зь пальц╕, а ще ╕нш╕ -- затуляються в╕д них, посилаючись на "низькопробн╕сть" ╕ т.п., -- як зда╓ться, можуть бути вельми небезпечними в майбутньому. ╤ над цим сл╕д замислитися як наш╕й нац╕онально св╕дом╕й ╕нтелектуальн╕й ел╕т╕ й спуститися з╕ свого цнотливо-старорежимного ол╕мпу на гр╕шну "маскультурну" землю, так ╕ пол╕тикам, в╕д яких теж дуже багато що залежить.

Василь БАЛУШОК,

кандидат ╕сторичних наук, старший науковий сп╕вроб╕тник Укра╖нського фольклорно-етногограф╕чного центру.

*  Змiст


РЕПЛ╤КА

Горе з т╕╓ю латиною!.. Чи, може, з нац╕ональною г╕дн╕стю?

Щиро кажучи, порадував мене коротенький допис Володимира П╕вня з районного центру Тального на Черкащин╕. При╓мно, що в Шевченковому кра╖ знають ╕ шанують "Веч╕рку", а адресована мен╕ особисто пропозиц╕я прокоментувати етикетку м╕сцево╖ природно╖ столово╖ води просто-таки пот╕шила самолюбство.

Але що ж тут, власне, коментувати, дорогий наш Володимире Миколайовичу? Кер╕вництво тальн╕вського заводу "М╕нводи", йдучи в ногу з часом, замовило витриману в ╓вропейських стандартах етикетку. ╤ справд╕, оформлення "Тальн╕всько╖" нар╕кань не виклика╓. От т╕льки... Знайшли тальн╕вц╕ "експерта" -- знавця англ╕йсько╖ мови -- чи в себе в Тальному, чи в Черкасах -- важко сказати. Але виявився цей нев╕домий "спец" таким соб╕ закомплексованим малоросом, який переконаний: укра╖нськ╕ слова латинськими л╕терами не транскрибуються. ╤ не тому, що це в принцип╕ неможливо, а тому, що з час╕в Стал╕на-Брежн╓ва ╕ Ко робити це було не велено. ╢, скаж╕мо, по дороз╕ в╕д Тального до Ки╓ва укра╖нське м╕сто Б╕ла Церква. Латинськими л╕терами його назву пишуть так: Bielaja Tserkov, хоча лог╕ка, здоровий глузд ╕ забутий вс╕ма Закон про мови п╕дказують ╓дино правильний вар╕ант: Bila Tserqua. Що ж завадило тальн╕вцям написати на етикетц╕ сво╓╖ продукц╕╖: "Mineral water "Talnivska"? Нев╕гластво? Комплекс меншоварт╕сност╕?

Про те, що з транскрибуванням кириличного на латинське взагал╕ у нас не все гаразд, промовляють безл╕ч ╕нших факт╕в, переважно вже ки╖вських. Тривалий час на Нивках красувалася заводська вив╕ска ╕ в╕дпов╕дний рекламний щит з назвою "Kvazar". "По-каковськи" це, пита╓ться, написано? Якщо так транскрибу╓ться слово "квазар", то виника╓ запитання: чому нев╕дом╕ "консультанти" ╕гнорують н╕ким не скасовану л╕теру "q"? Адже назву п╕дпри╓мства латиницею сл╕д писати так: "Quazar". До ц╕лковитого маразму д╕йшли кер╕вники ф╕рми "Галичина", як╕ пропонують такий латинський вар╕ант: "Galichina", в той час як треба: "Halychyna". ╤ зовс╕м уже здивували сво╓ю розв╕шаною в по╖здах ки╖вського метропол╕тену рекламою "батьки" ф╕рми "Венера". Аби козирнути перед публ╕кою, вони зам╕нили звичайну прописну укра╖нську л╕теру Е у слов╕ "ВЕНЕРА" грецькою л╕терою "сигма" -- ВЕНЕРА. Яка абракадабра при цьому вийшла -- бачите сам╕. З огляду на все зазначене -- а приклади можна множити ╕ множити -- напрошу╓ться, дорогий пане Володимире, сумний висновок: з Тального, Б╕ло╖ Церкви та й Ки╓ва ми в б╕к ╢вропи вирушили, але, на жаль, ще не до╖хали. ╤ в план╕ елементарно╖ грамотност╕, ╕, може, ще й б╕льшою м╕рою, у план╕ власно╖ нац╕онально╖ г╕дност╕.

Микола Ц╤В╤РКО.

*  Змiст


╤нтелект сучасного школяра

В натур╕: наша мова солов'╖на, бл╕н!

Справд╕, наша мова слов'╖на.Мелод╕йна, багата, давня. Нею захоплю╓ться св╕т. ╤ недарма. Сотн╕ тисяч п╕сень, десятки синон╕м╕в, слова, як╕ в╕дображають найменш╕ детал╕ понять та явищ, найтонш╕ порухи душ╕, -- це наша мова. Зараз у центр╕ ╢вропи постала незалежна держава, народ яко╖ волод╕╓ мелод╕йною, багатою ╕ могутньою мовою. ╤ нею зац╕кавилися у св╕т╕ -- в╕д ╢вропи до Африки. Т╕льки ось проблема: т╕ негри, британц╕ ╕ н╕мц╕, як╕ вивчили укра╖нську мову в укра╖нських вузах, або й у сво╖х ун╕верситетах, не можуть зрозум╕ти перес╕чного укра╖нця. ╤ дехто з них висловлю╓ претенз╕╖: не тако╖ мови нас, мовляв, вчили. ╤ д╕йсно: чи ж укра╖нською ми розмовля╓мо? Хоча б у школ╕, де вчать р╕дно╖ мови змалку.

Ось -- на перерв╕ йдуть дво╓ першокласник╕в:

-- А ти дзибав вчора той ф╕льм, як той дяпан того лупив?

-- Ага, кльово, пра...!

Ну добре, цим ще можна пробачити, -- в них все попереду, може, старш╕ учн╕ говорять по-╕ншому? Ось вони, дво╓ старшак╕в:

-- О Вася, ма╓ш с╕гар╓ту?

-- Т╕льки одну.

-- Ну, то давай, а то поф╕гарю.

-- Та в натур╕ одна. Що я курити буду?

-- Тод╕ йдьом, покурим.

-- Я т╕льки шо курив.

-- Та що ти лама╓шся?

-- Ну, ладна, а ма╓ш сп╕чьки?

-- Щас дета найдьом.

А неподал╕к -- купка гарненьких д╕вчат.

-- А Циркуль ╕ каже...

-- А хто такий -- Циркуль?

-- Ти що, не зна╓ш?

-- Н╓.

-- Ти що -- пр╕калу╓шся?

-- Та н╓.

-- Ну ти загнула, то ж Теодор Бернольдович -- математик.

-- Да?!

-- Да! То його нове поганяло...

Б╕ля в╕кна жваво обговорю╓ться вчорашн╕й футбол.

-- ...той Шевченко... рах╕т... базарю.

-- да, самолюб конч╓ний, дав би Реброву пас, а то гоне як подорваний ╕ вале на фонарях...

-- Кароче, хват╕т його бакланити, гол всьо-таки забив.

-- Та йди з╕ сво╖м стрьомним голом -- вс╕ нараз -- там ще два мало бути...

Повз "фан╕в" проходять дво╓:

-- Який щас урок?

-- Ти що, парал? Не можеш запомнити, що щас -- на перекур, а патом той, як його -- ╕нформатика.

Так, пройшовши по коридору, з дзв╕нком заходжу до класу.

До дошки викликали Наталку.

-- За якою формулою розв'язувати це р╕вняння?

-- А, т╕па, за формулою П╕фагора?!

-- Так, так, -- см╕╓ться (преться) вчителька (уч╕лка).

Можна, звичайно, кивати на вплив рос╕ян, а у випадках, коли я ставив три крапки, -- на татаромонгол╕в. ╤ в цьому буде рац╕я, -- якщо мати на уваз╕ формулювання думки, ╖╖ словесне оформлення. А на кого кивати, коли мати на уваз╕ не форму, а спос╕б мислення, його р╕вень? Ось уривок ╕з ще одно╖ розмови:

-- Вона, короч╓, каже, ти, т╕па, напишеш той, кароч╓, реферат, а я, т╕па, ставлю, кароч╓, той, т╕па п'ять, а якщо не здаш, то той, кароче, будеш мати "три" за семестр.

Це говорить студент, до реч╕, гуман╕тарного вузу. Спочатку я спробував у процитован╕й фраз╕ зам╕нити русизми, пот╕м -- скоротити ╖х. ╤ все одно: коли я думаю, що так висловлю╓ думку хай ╕ майбутня, але ╕нтелектуальна ел╕та нац╕╖, мен╕ робиться страшно. Страшно за нац╕ю, за ╖╖ майбутн╓, страшно в╕д думки, що мовна байдуж╕сть притуплю╓ здатн╕сть мислити (бо ж мислимо ми словами). Один м╕й знайомий мене заспокоював: ╕ батьки наш╕, мовляв, говорили под╕бною мовою, ╕ ми "т╕па переростемо, будемо базар╕ть прав╕льно". От т╕льки доросл╕ теж не без гр╕ха. Пост╕йно вставляють у розмову т╕ жаргон╕зми, як╕ були популярн╕ в ╖х час -- "╓рунда", "труба", "кришка", "бл╕н", "гайка", "кап╓ц".

Ой-ой. Якщо не помиляюся, п╕сля р╕вня побутового -- р╕вень державний.

Хтось правильно п╕дм╕тив: деяк╕ депутати тому так довго, нудячи вуха, дають ╕нтерв'ю, бо вони без матюка, для зв'язку сл╕в, говорити не звикли.

Старш╕, а отже розумн╕ш╕, виправдовуються: це, мовляв, слова-паразити, для сут╕ в╕д них шкоди нема. Але ж власне, що ╓! Погляньте ще раз на заголовок, ╕ ви побачите, як можна отими вставними словами спаплюжити прекрасний ╕ глибокий висл╕в. Кр╕м того, уже процитован╕ д╕алоги показують, наск╕льки б╕дн╕╓, м╕л╕╓ мислення у любител╕в жаргону ╕ нецензурщини. А психологи стверджують, що поява грубощ╕в у думках та висловах породжу╓ груб╕сть вчинк╕в ╕ насильство, як╕, в свою чергу, переростають у марносл╕в'я, лайку, прокльони. Це т╕льки на перший погляд зда╓ться, що з допомогою лайки чи прокльону можна зняти напругу, полегшити душу. Насправд╕ ж патогенний текст, як називають вчен╕ жаргон, лайку ╕ прокльони, -- це те ж патогенне середовище, яке засмокту╓ спочатку душу, а пот╕м т╕ло. Уже засмокту╓, бо вже сьогодн╕ знайти людину -- в╕д малого до великого, -- яка розмовля╓ нормальною укра╖нською мовою, не так-то й просто. Боюся, що коли так п╕де дал╕, то нашу справд╕ слов'╖ну згубить не русиф╕кац╕я чи нова пошесть -- англ╕зац╕я, а ми сам╕.

Як з цим боротися -- не знаю. Може, орган╕зовувати сп╕лки на кшталт орган╕зац╕й анон╕мних алкогол╕к╕в, а може -- товариства, у кол╕ яких висловитися нецензурно було б дик╕стю. Зрештою, зараз ╓ люди, в присутност╕ яких мимовол╕ намага╓шся висловлювати думку без "вставних" сл╕в. Але боротися треба. ╤ починати треба з себе.

Кароче, в╕д сьогодн╕ начинаю базарити прав╕льно.

Андр╕й ╤ЩИК,

учень Льв╕всько╖ СШ N 44.

*  Змiст


Д╤АСПОРА

В ╓дност╕ -- сила народу

Пробачте, що пишу про справи в╕дом╕, але нам вони дуже болять.Дехто з л╕дер╕в укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ висловився на п╕дтримку Л.Кучми на наступних президентських виборах. Невже нашим демократам байдужа доля р╕дного народу, доля Укра╖ни, невже вони дбають т╕льки про сво╖ м╕сця?

А хто тод╕ буде плекати укра╖нський дух у душах нашого зб╕дованого народу? Кому в╕рити, що робити? Зам╕сть того, щоб у цей в╕дпов╕дальний час вс╕ нац╕онально-патр╕отичн╕ парт╕╖ об'╓днались в одну незбориму парт╕ю ╕ висунули ╓диного кандидата в президенти, який ма╓ в серц╕ Бога ╕ Укра╖ну, вони рвуться до влади, поборюючи одне одного, не думаючи про небезпеку повного захоплення влади неокомун╕стами чи космопол╕тами.

Вже одна реальна можлив╕сть взяти владу в сво╖ руки на початку 90-х рок╕в була безповоротно втрачена т╕льки через незгоди, чим ╕ скористалися комун╕сти.

Нищ╕вну силу незгод у державному буд╕вництв╕ мудро схарактеризував гетьман ╤ван Мазепа: "Через незгоди вс╕ пропали, сам╕ себе звоювали".

На мою думку, якщо буде переобраний президент Кучма, то Укра╖на повн╕стю буде запродана Рос╕╖ при активн╕й помоч╕ наших яничар╕в ╕ московських зайд.

Сьогодн╕ вже не час на теоретичн╕ роздуми та психолог╕чн╕ анал╕зи незгод. Укра╖на перебува╓ тепер у так╕й ситуац╕╖, що ╖й загрожу╓ втрата державно╖ самост╕йност╕. ╤ це -- за президенства Л.Кучми. Ворог посл╕довно опанову╓ пол╕тичн╕, економ╕чн╕ та культурн╕ сфери ╕ н╕вечить життя нашого народу. С╕м рок╕в незалежност╕ Укра╖ни не створили тих умов, як╕ вивели б ╖╖ на шлях до демократичних лад╕в цив╕л╕зованих держав, а навпаки -- наблизили ╖╖ до ворожо╖ укра╖нському народов╕ комун╕стично╖ системи.

Бачачи жахливу д╕йсн╕сть, мусимо д╕йти висновку, що Укра╖на тепер у критичн╕й ситуац╕╖ ╕ вимага╓ негайних зм╕н в ус╕х питаннях життя нашого народу, як╕ св╕домо гальму╓ тепер╕шн╕й промоскоський уряд. У ц╕й ситуац╕╖ складн╕ питання пол╕тики та економ╕ки Укра╖ни можна розв'язати т╕льки у ╓дност╕ пол╕тичних парт╕й патр╕отичного спрямування та ╕нших нац╕онально-св╕домих орган╕зац╕й, як╕ мали б в╕двагу позбутися жадоби влади для себе ╕ сво╖х самолюбних ╕нтерес╕в в ╕м'я добра нашого народу, нашо╖ неньки Укра╖ни.

В ╓дност╕ сина народу, Боже, нам ╓дн╕сть подай.

Мар╕я ЗАХАРУК. США, Нью-Джерз╕

*  Змiст


З ПАТРIАРХОМ ПО АМЕРИЦI

В╕тал╕й КАРПЕНКО

9. Тиждень у Нью-Джерзi Тим часом прибула з Детройту наша делегацiя. Ми з Буртиком та провiдниками укра╖нсько╖ дiаспори в Нью-Джерзi зустрiли ╖╖ на летовищi Нью-Варк. Патрiарха Фiларета та iгумена Димитрiя органiзатори зустрiчi вiдвезли до готелю у Клiфтонi, а Олександра Дикого та Нiну Бай розiбрали по оселях. Спочатку обох мав залишити в себе Петро Палюх, але трапилася бiда - несподiвано померла його мати - i його клопоти щодо влаштування побуту гостей з Укра╖ни взяли на себе iншi. Ще в Чика?о Патрiарх висловив думку, що, перебуваючи в Нью-Йорку, слiд би зробити вiзит ввiчливостi до Постiйного Представництва Укра╖ни в ООН. Виконуюча обов'язки Генерального консула в Чика?о Людмила Протасова пiдтримала, пообiцявши перетелефонувати Представниковi Володимировi ╤льченковi. Тому ще до прибуття делегацi╖ з Детройта був погоджений день i час нашого вiзиту до Представництва. Ми - свiтська частина делегацi╖ - при╖хали дещо ранiше, щоб зустрiти Патрiарха вже на мiсцi. Представництво наше тепер розташоване в зручному й симпатичному особняку в центрi Нью-Йорка, який було викуплено в якогось збанкрутiлого банку. Ще кiлька рокiв тому воно розмiщувалось в колишньому примiщеннi Представництва СРСР, яке було побудоване на паях фундаторами ООН - Радянським Союзом, Укра╖нською РСР та Бiлоруською РСР. Фактично цей будинок на третину належав Укра╖нi (така ╖╖ частка у фiнансуваннi будiвництва) та плюс 16% мало належати пiсля розпаду СРСР, але Росiя, проголосивши себе ╕диною спадко╕мицею покiйного Союзу, наклала лапу на весь будинок, видiливши для Укра╖ни в ньому тiльки два поверхи. Менi доводилося бувати там - для цього треба було проходити принизливу процедуру перевiрки в росiйсько╖ охорони. Звичайно, ж, нашi дипломати почувалися там гiрше, нiж у гостях. Всi вiзити, всi переговори, а не виключено, що й усi розмови вiдбувалися на очах (i при вухах) далеко не дружнього сусiда. Тому нове примiщення нашого Представництва дуже потiшило нас, укра╖нцiв. До того ж не обiйшлося без при╕мно╖ несподiванки. Цiлком випадково ми зустрiли Оксану Бойко - колишню працiвницю "Вечiрнього Ки╕ва", яка свого часу завiдувала мiжнародним вiддiлом редакцi╖, а потiм була запрошена на роботу в Мiнiстерство закордонних справ Укра╖ни; звiдти ж потрапила на дипломатичну службу до Нью- Йорка. Правду-бо кажуть: тiсний свiт. Ми ледь встигли обмiнятися кiлькома фразами, як пiд'╖хали Патрiарх та iгумен Димитрiй i майже водночас ввiйшли до просторо╖ прихожо╖ керiвник Представництва Володимир ╤льченко та його заступник Юрiй Буга╕вський. Вони вiдрекомендувалися Патрiарху, а ми, вiтаючись, називали ╖м себе. - Я вас знаю, - сказав ╤льченко, коли я представився. - Я вас також - заочно. Правда, працював з вашим батьком, в його бутнiсть секретарем ЦК КПУ та першим секретарем Ки╖вського мiськкому. А нам стрiчатись безпосередньо, зда╕ться, не доводилось: - Ма╕те рацiю. Але ми тут, у Нью-Йорку, стежимо за укра╖нською пресою i чита╕мо "Вечiрнiй Ки╖в" в Internet: Невзабарi я переконався, що це була правда, а не звичнi слова ввiчливостi, характернi для дипломатiв. Розмовляючи з Юрi╕м Буга╕вським, я визначив, що вiн справдi добре орi╕нту╕ться в укра╖нськiй пресi, зна╕ багато проблемних публiкацiй "Вечiрнього Ки╕ва", навiть розказав, про що писала "Вечiрка" того самого п'ятничного дня, коли нас приймали у Постiйному Представництвi. Зустрiли нас дуже привiтно, провели по поверхах, показали апартаменти, познайомили з iз працiвниками. Потiм Володимир Юрiйович запросив чи то до свого робочого кабiнету, чи то до невеличко╖ вiтальнi для гостей. Ми розсiлися за довгим полiрованим столом. По один бiк його торця - жовто-синiй Державний прапор Укра╖ни, на протилежнiй стiнi - полiтична карта свiту, а пiд нею менший стiл з мiнiатюрними прапорцями держав - членiв ООН. Патрiарх розповiв про мету i перебiг нашо╖ по╖здки по Америцi, про яку нашi дипломати уже дещо знали з преси. Керiвники Представництва подiлилися сво╖ми спостереженнями про роботу найбiльшого центру свiтово╖ полiтики, розказали про сво╖ буднi. Розмова вийшла невимушена, довiрча й вiдверта. Володимир ╤льченко - третiй за лiком Представник незалежно╖ Укра╖ни в ООН i десятий за всю iсторiю iснування цi╕╖ мiжнародно╖ органiзацi╖. Вiн молодий, але уже досвiдчений дипломат. Робота в ООН не така проста, як може здатися на перший погляд. ╤╖ видимiй частинi - внесеннi пропозицiй, голосуванню, оголошенню декларацiй тощо - передують великi, невидимi для невта╕мничених зусилля, контакти, переговори. ╤льченко вважа╕, що головування на Генеральнiй Асамбле╖ Геннадiя Удовенка 1998 року значно пiдвищило iмiдж Укра╖ни в свiтi. В той же час непродумана активнiсть може завдати шкоди. Скажiмо, iнiцiатива, яка не ма╕ позитивного результату, себто не прийма╕ться, не дода╕ авторитету кра╖нi, вiд iменi яко╖ вноситься. Так, наприклад, не дiстала схвалення пропозицiя Бiлорусi створити без'ядерну зону в Центральнiй i Схiднiй ╤вропi, явно внесену з подачi Москви. Якщо деякi кра╖ни третього свiту i, зрозумiло, Росiя ╖╖ пiдтримали, то кра╖ни само╖ ╤вропи i США виступили проти. Укра╖на у цiй непростiй для не╖ ситуацi╖ мудро утрималась. Звичайно, Сполученi Штати вiдiграють домiнуючу роль в ООН. У час нашого вiзиту вирiшувалось питання застосування сили проти Iраку. Рiшення ще не було прийняте, але дипломати напевно знали, що бомбардування цi╕╖ кра╖ни буде здiйснене. Садам Хусейн припинив контакти з комiсi╕ю ООН, i це стало об?рунтуванням необхiдностi застосування сили проти нього. Iрак вимага╕ спочатку зняти санкцi╖ проти себе, а вже потiм погоджу╕ться спiвпрацювати з мiжнародними комiсiями з контролю; супротивна сторона вимага╕ протилежного. Пiдходи до проблеми дiаметрально розiйшлися. Хоч як би там було, але вогневi удари по Iраковi в груднi 1998 року викликали загалом негативну реакцiю серед рядово╖ свiтово╖ громадськостi, в тому числi i серед простих громадян Укра╖ни. Полiтика з позицi╖ сили завжди аморальна, хоч би якими високоморальними мiркуваннями ╖╖ намагалися виправдати. Нам цiкаво було дiзнатися про роботу Ради Безпеки. Вона ма╕ п'ятеро постiйних членiв з правом накладати вето i 10 непостiйних без такого права, якi перiодично мiняються. На 1999 рiк Укра╖на балоту╕ться на непостiйного члена Ради Безпеки. Раптом у не╖ виявився конкурент - 1997 року висунула свою кандидатуру також Словаччина. Це дещо ускладнило ситуацiю, i дипломати не хочуть прогнозувати розвиток подiй. Дуже цiкаве, непомiтне для широкого загалу протистояння намiтилося мiж Укра╖ною та Росi╕ю на, так би мовити, мовному фронтi. Росiйська мова, як вiдомо, визначена однi╕ю з робочих мов в Органiзацi╖ Об'╕днаних Нацiй. Звичайно ж, за iснування Радянського Союзу члени ООН Укра╖на, Бiлорусь та кра╖ни схiдно╖ ╤вропи - члени Варшавського пакту традицiйно користувались росiйською. Ця традицiя збереглась i пiсля розпаду Союзу, принаймнi, ╖╖ дотримувались дипломати Укра╖ни, Бiлорусi та кра╖н СНД. Це цiлком нормально, але зберiгалось принизливе вiдчуття колишньо╖ залежностi. Нашi дипломати вирiшили перейти на iншу робочу мову в ООН - англiйську. Це дещо шокувало росiйських колег, вони не могли приховати свого здивування: "Что произошло?". А нiчогiсiнько - просто так зручнiше, бо англiйська набагато поширенiша. - Ми пiдрахували, - дiлиться ╤льченко, - останнiм часом з 52 виступiв наших дипломатiв у рiзних iнституцiях ООН 49 були англiйською мовою. За нами потягнулися й iншi кра╖ни СНД. Можна тiльки здогадуватись, як це не подоба╕ться Росi╖, але дорiкнути нiчим - все в рамках загальноприйнятих оонiвських норм. Нас цiкавить, як посуваються справи з реформуванням Ради Безпеки, про яке свого часу багато говорилося, а тепер дещо притихло. Справдi, поясню╕ Володимир ╤льченко, ще кiлька рокiв тому у нетрях скло-бетонно╖ споруди ООН визрiв задум розширити цей найважливiший орган - Раду Безпеки, надто кiлькiсть ╖╖ постiйних членiв. Адже вiд того часу, коли вона була створена, змiнилося реальне спiввiдношення сил у свiтi: крiм США, Англi╖, Францi╖, Китаю та СРСР (а пiсля його розпаду Росi╖), якi ╕ постiйною п'ятiркою у Радi Безпеки, на першi ролi у свiтовiй полiтицi, а отже - i в Радi Безпеки, стали претендувати такi економiчнi надпотуги, як ФРН, Японiя, та й до певно╖ мiри Канада, в якiй заiнтересованi Сполученi Штати. В принципi цю iдею пiдтриму╕ багато кра╖н, суперечки точаться тiльки навколо питання - чи надавати новим постiйним членам право вето, чи зберегти його виключно за п'ятiркою фундаторiв. Останнiм часом дебати з цього приводу справдi дещо притихли, але це зовсiм не означа╕, що iдея заглухла назавжди. Непомiтно розмова перейшла на тему фiнансового становища ООН. Питома вага внеску США у бюджет органiзацi╖ набагато бiльший, нiж будь-яко╖ iншо╖ кра╖ни: 20 вiдсоткiв до регулярного бюджету та 30 вiдсоткiв на миротворчi операцi╖. Це в абсолютному вираженнi дуже багато, оскiльки тiльки регулярний бюджет становить мiльярд доларiв на рiк. Та останнiм часом Сполученi Штати вiдмовляються платити значну частку сво╖х внескiв. Вiд цього в ООН створю╕ться фiнансова напруга. Цiкаво, а як вигляда╕ Укра╖на на фiнансовому тлi ООН? Виявля╕ться, членство в ООН обходиться нам не дешево - борг Укра╖ни склада╕ 240 млн. доларiв, з них 5-7 млн. регулярних внескiв, решта - на миротворчi операцi╖. Такi високi внески не ╕ справедливими: ╖х Росiя нам нав'язала (а нашi державники, певно, вухами хлопали). На думку, ╤льченка реальна наша частка в названому борзi ма╕ становити тiльки 50-60 млн. доларiв, а двi третини його перекладенi на плечi Укра╖ни Росi╕ю. Тому наша кра╖на ставить питання про перегляд норми внескiв для не╖ i корекцiю цi╕╖ норми в бiк справедливостi. Але поки що доводиться платити. За роки незалежностi Укра╖на внесла вже 100 млн. доларiв, в тому числi в 1987 роцi - 23 мiльйони, в 1998-му - 15 мiльйонiв. Я поцiкавився: платячи такi внески, чи делегу╕ Укра╖на сво╖х громадян на службовi посади в апаратi ООН? Так, пiдтвердили спiврозмовники, нашi працюють в ООН - тiльки в центральному апаратi у Нью-Йорку ╖х нарахову╕ться 17 осiб. Ми не пошкодували, що завiтали до Представництва: вiзит був корисним i цiкавим. Нашi дипломати справили при╕мне враження. Хотiлося побути з ними довше, але наш час жорстко регламентований. Тому, пiдтримавши тост за Укра╖ну, ми попрощалися. Та, як часто трапля╕ться, прощання, бува, передбача╕ зустрiч попереду. З'ясувалося, що другоднi i ми, i ╤льченко ма╕мо бути на вiдкриттi художньо╖ виставки родини Воскобiйникiв. - Побачимось завтра, - пообiцяв укра╖нський дипломат, проводжаючи нас до виходу. - (Далi буде).

*  Змiст


"Веч╕рн╕й Ки╖в".  15 сiчня 1999,  Середа,  сторiнка 3