РЕЗОНАНС

Ваше благородне поривання приречене на неусп╕х. Бо нав╕ть за умови, що геть ус╕ громадяни Укра╖ни скинуться по 10 гривень, приблизн╕ п╕драхунки (10 грн. х 50 -- 500 млн. грн., а за курсом це менше $150 млн.) показують, що ц╕ грош╕ розчиняться у кишенях чиновних злочинц╕в ран╕ше ан╕ж ви встигнете помилуватися пап╕рцем-"подякою". Одна лише "Земля ╕ люди" здатна упорати $70 млн. А яку раду можуть дати цим грошам, про те ви можете пом╕ркувати на околицях Ки╓ва серед котедж╕в або споглядаючи на шляхах Укра╖ни за найсучасн╕шими "мерседесами" та "фордами".

На запропоновану вами народну мудр╕сть: "З миру по нитц╕ -- голому сорочка" хочу в╕дпов╕сти ╕ншою народною мудр╕стю: "Риба гни╓ з голови!".

Нав╕ть дилетантський анал╕з да╓ п╕дстави вважати, що в Укра╖н╕ вкрадено й вивезено з не╖ ст╕льки м╕льярд╕в долар╕в, ск╕льки не можна вкрасти в жодн╕й кра╖н╕ ╢вропи, та й у сам╕й Рос╕й.

Проте ви не засмучуйтесь в╕д тако╖ страшно╖ правди. Пенс╕онери д╕йсно можуть справити великий внесок у процв╕тання Укра╖ни ╕ лишити по соб╕ найкращу пам'ять вдячним нащадкам багатьох покол╕нь. Для цього треба вс╕м взяти участь у виборах президента Укра╖ни 1999 року й ус╕м проголосувати не за Симоненка, не за Мороза (тобто за концтабори, ╕нститут сексот╕в та колгоспи з працею за трудодн╕ тощо), а за В╕ктора Андр╕йовича Ющенка, високопорядну й чесну людину, палкого патр╕ота Укра╖ни, висококвал╕ф╕кованого фах╕вця ╕ мудрого господаря. ╤ це в╕н дов╕в не словами, а д╕лами. Отод╕ Ви д╕йсно зробите неоц╕ненну послугу Укра╖н╕ та майбутн╕м укра╖нцям.

Павло МОСКОТ╤Н.

  Змiст

Страшно осмислити цю под╕ю ╕ в╕дразу збагнути, хто ж там винуватець, хоча, як пов╕домили засоби масово╖ ╕нформац╕╖, з даного приводу вже порушено крим╕нальну справу. Можна дор╕кати директоров╕ к╕нотеатру за непронумерован╕ м╕сця у квитках, можна звертатися з претенз╕ями до вчител╕в за те, що вони не вишикували сво╖х вихованц╕в по одному, але ж в╕д цього загублен╕ життя не воскреснуть, ╕ що найжахлив╕ше -- не зникла ймов╕рн╕сть повторення такого ╕нциденту в будь-якому ╕ншому м╕сц╕ республ╕ки.

Бо х╕ба не могло статися таке саме, скаж╕мо, в Бородянц╕ п╕д час при╖зду столичного дуету сп╕вак╕в "Аква В╕та"? П╕дл╕тки так само рвонули на двер╕ великого залу Палацу культури ╕мен╕ Шевченка, ╕ лише спротив прац╕вник╕в м╕л╕ц╕╖ запоб╕г можливому лиху.

А спробуйте хто-небудь ╕з дорослих п╕д час перерви вв╕рватися у прим╕щення котро╖сь ╕з шк╕л, ле навчаються ваш╕ д╕ти! Мимовол╕ подасися назад, аби не бути збитим з н╕г ╕ стоптаним, наче табуном диких мустанг╕в!

А як подумати, то з кого ж нашим д╕тям брати приклад? Подив╕мося, як на Святошино доросл╕ штурмують двер╕ електрички, як тр╕щить п╕д дужими плечима дядьк╕в ╕ м╕цних перекупок благенький бородянський автобус. Про яку тут не то що культуру, а нав╕ть людянс╕ть говорити?

╤ не з╕тхаймо з полегк╕стю, що це в Червоноград╕, а не в нас, сталася така трагед╕я, бо вона в будь-яку мить може повторитися ╕ п╕д колесами святошинсько╖ електрички, ╕ на бородянському вокзал╕, ╕ при вход╕ в якусь середню школу. ╤, до реч╕, як пов╕домила телепередача "Ситуац╕я", вже сталася -- у Ки╓в╕, де юрба повалила чолов╕ка п╕д трамвай.

Г╕рко, що золот╕ правила: "Пропусти старшого, пожал╕й слабшого" начисто заглушив рев "бойовик╕в" ╕ цин╕зм сучасно╖ жорстоко╖ морал╕. ╤, мабуть, символ╕чно, що нещастя в Червоноград╕ трапилося саме при вход╕ на перегляд стр╕чки з такою злов╕сною назвою -- "Армагедон".

Стереж╕ться вс╕ АРМАГЕДОНУ!

Любов ╤ВАНЧЕНКО, кореспондент бородянсько╖ райгазети "Вперед".

  Змiст

Можливо, так воно й було. Але вже восьмий р╕к йде, як Укра╖на стала незалежною державою. Вже неодноразово начебто зм╕нювалося й кер╕вництво УТ, але в╕дчутних зм╕н на краще у нашому телееф╕р╕ за цей час майже не в╕дбулось. Навпаки, склада╓ться враження, що наше телебачення не ст╕льки розвива╓ться, ск╕льки деграду╓ в моральному план╕. Нов╕ телепроекти, як╕ запроваджуються на нац╕ональному телебаченн╕, за ╕де╓ю, покликан╕ скласти конкуренц╕ю заруб╕жним телепрограмам. Загалом насправд╕ виявляються т╕льки слабенькою потугою протистояти ╕мпорту ╕ швидко зникають з екрана, не залишаючи пом╕тного сл╕ду в пам'ят╕ глядач╕в.

Оф╕ц╕йно вважаючись нац╕ональними (тобто, державними), УТ-1 та УТ-2 мало в╕дпов╕дають сво╓му статусу. Все в╕дчутн╕ше в ╖хн╕х програмах набува╓ потуги засилля рос╕йськомовних передач невисокого р╕вня, як╕ в╕двертають глядача ╕ змушують його пререключатися на канали приватних телерад╕окомпан╕й, де укра╖нська мова теж не в пошан╕.

Тобто, державн╕сть укра╖нсько╖ мови, закр╕плену в Конституц╕╖ Укра╖ни, в╕дверто ╕гнорують як державн╕ телечиновники, так╕ приватн╕ ТРК. Що звичайно, не може не хвилювати громадян-патр╕от╕в Укра╖ни.

Наведен╕ нижче листи -- лише дещиця з пошти, що з цього приводу надходить до редакц╕╖. Публ╕куючи саме ╖х, ми виходили з того, що вони характеризують ставлення громадськост╕ до того, що в╕дбува╓ться у нашому телееф╕р╕. А в╕н повн╕стю в╕дзеркалю╓ нин╕шн╓ становище у держав╕, якою керують чиновники, котрих вкрай важко зап╕дозрити в укра╖нському патр╕отизм╕.

Микола Ч╤ПКО.

  Змiст

Склада╓ться враження, що в╕дпов╕дальн╕ кер╕вники засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖ поставили соб╕ за мету знищення традиц╕й та звича╖в укра╖нського народу. Читачев╕, слухачев╕, глядачев╕, нав'язу╓ться думка, що т╕льки завдяки зах╕дним "м╕с╕онерам" у нас виникла висока культура, а до того нас або не було, або ми були дикунами. Щоб багато не розм╕рковувати, то в╕зьм╕мо хоча б писанку, один з елемент╕в культурного надбання нашого народу. Х╕ба м╕г би неграмотний, некультурний ╕ дикий народ витворити щось под╕бне?

Де пропаганда засобами масово╖ ╕нформац╕╖ наших р╕дних духовних скарб╕в ╕ надбань? Що, ╖х у нас нема╓? Чи нам нема╓ чого сказати, нема кому сказати?

Натом╕сть, нам пропонують б╕бл╕йн╕ пропов╕д╕, як╕ не мають н╕чого сп╕льного з реальним природним життям. ╤ не т╕льки не мають, а й суперечать йому, в такий спос╕б одурманюючи людей, роздвоюючи ╖х св╕дом╕сть.

Держава витрача╓ чимал╕ кошти на в╕дновлення зруйнованих храм╕в, монастир╕в -- пам'яток ╕стор╕╖ та культури, що, в принцип╕, похвально. Однак на фон╕ зубож╕ння загально╖ народно╖ осв╕ти було б набагато похвальн╕ше зм╕цнити школу, осв╕ту, науку ╕ культуру. Осв╕чений ╕ культурний народ блукати в темряв╕ не буде ╕ дорогу до Бога знайде сам.

Богдан МИХАЛЬЦЕВИЧ,

Валентин КУХНИЦЬКИЙ.

  Змiст

В╕зьмемо телеканал УТ-1. 31 с╕чня 1998 р. о 23.50 - прив╕тання президента. А дал╕ -- святкова невиразна малоц╕кава програма, яка чомусь почалася в нуль годин рекламою засобу по догляду за волоссям. ╤ так к╕лька хвилин!

Дал╕, канал УТ-2. О п╕вноч╕ якби не побачив заставки "Студ╕╖ 1+1", подумав би, що це якийсь пров╕нц╕йний рос╕йський телеканал (за участю к╕лькох популярних укра╖нських актор╕в!). Програма рос╕йськомовна.

╤ як контрастно на бл╕дому фон╕ наших пров╕дних телеканал╕в виглядала програма ГРТ. Це був концерт-фе╓рверк -- яскравий , барвистий, динам╕чний! Це був "р╕вень" в ус╕х в╕дношеннях!

П╕сля цього виника╓ питання -- чи не б╕дн╕ ми на митц╕в, талановитих людей? Н╕, не б╕дн╕. Укра╖на може пишатися дуже талановитим народом (в ус╕х сферах!) В чому ж причина? Думаю, що причина одна -- байдуж╕, а, можливо, ╕ ворож╕ до Укра╖ни ( ╕ всього укра╖нського) телекер╕вники на вс╕х р╕внях.

Так бездарно й антидержавно починати Новий р╕к можна було лише св╕домо. Телебачення -- це один ╕з найсильн╕ших фактор╕в впливу на людину, св╕дом╕сть народу!!! Так, як працюють укра╖нськ╕ канали, так ╕ в повсякденному житт╕ демонстру╓ться, як м╕н╕мум, байдуж╕сть, а в багатьох випадках -- ╕ ворож╕сть до Укра╖ни ╕ всього укра╖нського! Приклад╕в безл╕ч!

Для того, щоб держава стала справд╕ Державою, необх╕дно залучати до вс╕х державотворних процес╕в патр╕от╕в Укра╖ни! ╤ лише тод╕ вона буде мати обличчя цив╕л╕зовано╖ кра╖ни, бо в ╕ншому раз╕ вона буде (як новор╕чна програма студ╕╖ "1+1") холуйським придатком до ╕ншо╖ держави!

Шкода, що таких очевидних речей не розум╕ють люди, в╕д яких залежить майбутн╓ Укра╖ни!

ОПАНАСЕНКО.

Передплатник "Веч╕рки" з 1973 року.

  Змiст

Взяти, наприклад, таку "нац╕ональну" рису, як вза╓моп╕дтримка ╕ вза╓мовиручка. Або повага до старшого, досв╕дчен╕шого, розумн╕шого, в чомусь талановит╕шого. Невже обов'язково треба бути "богообраним" представником "вищо╖ раси", аби збагнути, що укра╖нц╕, як╕ одне одного п╕дтримують ╕ виручають, -- ╕деальна модель нац╕╖, котра спок╕йно може дивитись у сво╓ майбутн╓? Або (як ╕стотне доповнення до ц╕╓╖ модел╕): вс╕ укра╖нц╕ не можуть бути гетьманами ╕ кошовими отаманами, чоботи повинен шити швець, а пироги пекти л╕кар. Отже, сусп╕льство -- це не просто утоп╕чна комуна, де панують братерство ╕ колектив╕зм, а ч╕тка ╓рарх╕я, де кожен цв╕ркун зна╓ свою тичку. Але поки ми до ц╕╓╖ модел╕ знехотя придивля╓мось ╕ прим╕ря╓мось, Ян Табачник см╕ливо ╕ вагомо бере на себе роль л╕дера культурно╖ ╓врейсько╖ ел╕ти в Укра╖н╕, закручу╓ навколо себе таку шоу-карусель, що захоплю╓ нею ╕ президента Укра╖ни, ╕ декого з культурно╖ ел╕ти, але вже нашо╖, укра╖нсько╖. ╤ келих шампанського у щедрий веч╕р, мабуть, не наст╕льки запаморочив голови цим укра╖нцям, щоб вони не в╕дчували в╕дцентровий характер цього руху. Руху в╕д Укра╖ни, ╖╖ культури ╕ духовност╕, руху, що одним загрожу╓ остаточним пол╕тичним крахом, ╕ншим -- вельми й вельми п╕дмоченою репутац╕╓ю.

Напевне, читач уже здогадався, що йдеться про шоу-програму "Честь маю запросити (В гостях у Яна Табачника)", трансльовану каналом "╤нтер" 13 с╕чня ц.р. Василевому днев╕, тобто Старому Новому роков╕, взагал╕ "щастить" на кричущо антиукра╖нськ╕ за сво╖м духом вакханал╕╖. Досить згадати "лимонник" у театр╕ Франка у перший же р╕к укра╖нсько╖ незалежност╕. Може, не випадково саме до Василевого дня, наче в ун╕сон з Табачниковою "гостинн╕стю", припасував св╕й "творчий веч╕р" в Будинку актора скандальний "л╕тературознавець" Бузина. Чому б не вивалити перед ласою до "сенсац╕й" брат╕╓ю черговий ворох брудно╖ б╕лизни? Чому б укотре не посмикати за вуса на╖вного хохла, не поглузувати над залишками його святинь? Чудове тло для зовн╕ ╕нтел╕гентного, але аж н╕як не укра╖нського за духом д╕йства, фактично "параду" певного етносу, пасивними учасниками якого стали м╕льйони укра╖нських телеглядач╕в. От дивина! Свого часу показували по телебаченню "Кам╕нний хрест", по-справжньому укра╖нський ╕ за формою, ╕ за зм╕стом художн╕й ф╕льм. ╤ треба ж! Яка прикр╕сть! У час╕ ф╕льм "випадково зб╕гся" з монологом головного см╕хача СНД М╕ха╖ла Жванецького, що йшов по ╕ншому каналу. "Веч╕рн╕й Ки╖в" звертав увагу на цей та ╕нш╕ под╕бн╕ "зб╕ги", але голос його губився у майже ф╕зично в╕дчутн╕й товщ╕ укра╖нсько╖ байдужост╕ ╕ самозневаги. Зате передача "Честь маю запросити" н╕ з чим не "зб╕глася". Склалося враження, що в телееф╕р╕ на цей час взагал╕ було штучно утворено вакуум -- по ╕нших каналах ╕шло щось с╕ре ╕ невиразне. Жодного ф╕льму на новор╕чну тематику, жодного святкового шоу... Ох, друз╕, не в╕рю я у так╕ випадковост╕.

У чи╖х руках наше телебачення? У чи╖х руках наша культура? У чи╖х руках наша держава? Орган╕затори програми, чи, як зараз модно казати, проекту, все зробили, щоб у кожного хоч трохи св╕домого укра╖нця -- зовс╕м не обов'язкого антисем╕та! -- виникли ╕ почали тупо нити вколоченими в череп цвяхами ц╕ запитання. Чим хот╕ли Ян Табачник ╕ Ко розважити пригн╕ченого злиднями, знев╕реного в усьому ╕ до всього байдужого громадянина Укра╖ни? Тим, що "запрошений" ними президент, в╕дчувши себе як удома, перейшов на "человеческий язык" ╕ нав╕ть жодного разу не схаменувся, що говорить в╕н все-таки в укра╖нському еф╕р╕ ╕ що все-таки в╕н "как бы" не зовс╕м перес╕чний член нашого сусп╕льства. Ми вже не кажемо про те, що, за великим рахунком, сама його участь у под╕бному шоу бачиться нам легковажним ╕ безв╕дпов╕дальним кроком, не г╕дним першо╖ в держав╕ особи.

Поодинокими вкрапленнями, як╕ не т╕льки не робили погоди, а, швидше, навпаки, сприяли загальному гн╕тючому настро╓в╕, були у шоу Яна Табачника "укра╖нськ╕ номери". Так можуть привести для розваги на з╕брання самозадоволених ╕ пихатих д╕лк╕в у мил╕й для багатьох Америц╕ якого-небудь вождя з ╕нд╕анського племен╕ с╕у, у плащ╕ з б╕зоново╖ шкури ╕ з п╕р'ям у голов╕. Хто там плаче за туб╕льцями? Ось вам туб╕льц╕ -- т╕штеся! ╤ дякуйте нам, що милостиво пуска╓мо ╖х на наш╕ "ел╕тн╕" вечори...

Що ж, одн╕ цин╕чно "працюють" ракетами ╕ бомбами на благословенних землях Межир╕ччя, де зароджувалася людська цив╕л╕зац╕я, ╕нш╕ -- не менш завзято калашматять наш╕ м╕зки тут, в Укра╖н╕, на земл╕, може, ще й давн╕ш╕й за Месопотам╕ю. ╤ якоюсь м╕рою вт╕шають у цьому всьому дв╕ реч╕. Що, по-перше, не зна╓, не в╕дчува╓ ця Янова публ╕ка м╕ри у цьому сво╓му завзятт╕, м╕ри сво╓╖ пихи -- ╕ це ╖╖ рано чи п╕зно згубить. Що, по-друге, не все ╕ не вс╕ ще у цьому св╕т╕ продаються ╕ що хтось усе-таки ма╓ честь... бути не запрошеним!

Микола Ц╤В╤РКО.

  Змiст

Народний артист, шевченк╕вський лауреат, професор, блискучий музикант ╕ диригент -- регал╕╖ В╕ктора Гуцала, якому виповнилося 55, звучать вагомо. Але, кр╕м усього, народ його зна╓ як автора партитури, обробки ╕ оркестровки знаменитого "Запорозького маршу" -- маршу Адамцевича, що став символом нац╕онального укра╖нського в╕дродження. Заб╕гаючи наперед, зазначимо, що цей чудовий тв╕р у виконанн╕ оркестру став гарною крапкою чи нав╕ть знаком оклику зм╕стовного вечора.

Вела його Людмила Лисенко. Звичайно, головним учасником концерту був очолюваний В╕ктором Гуцалом колектив. У його виконанн╕ звучали твори самого юв╕ляра, а також М.Скорика, Д.Мошнягу, П.Майбороди та ╕нших композитор╕в (сол╕сти -- Д╕ана ╕ Георг Аграт╕ни, Володимир Овчарин, Андр╕й М╕т╕н). Публ╕ка, що вщерть заповнила зал ф╕лармон╕╖, мала нагоду помилуватися чудовими голосами народних артист╕в Укра╖ни Анатол╕я Мокренка ╕ Фем╕ Мустафа╓ва, заслужених артист╕в Валентини Степово╖ ╕ Олександра Гурця, сп╕вачки з Австрал╕╖ Людмили Березняк. Важко не погодитись з думкою в╕домого музикознавця Степана Л╕сецького, який назвав юв╕лейний веч╕р В╕ктора Гуцала святом душ╕ ╕ високого музичного мистецтва.

Микола Ц╤В╤РКО.

  Змiст

Голова Молод╕жного об'╓днання -- ╤ван Пилипенко. Його роботи, створен╕ у вишукан╕й, н╕жн╕й кольоров╕й гам╕, нагадують мр╕╖, перекладен╕ на мову образ╕в ╕ символ╕в ("М╕ж небом ╕ землею"). Важливою постаттю в об'╓днанн╕ ╓ також скульптор Серг╕й Брильов. Його роботи звичайно ╓ невеликими за розм╕ром. Вважати ╖х "камерними", однак, важко. Художник вдало й неспод╕вано трансформу╓ складн╕ ф╕лософськ╕ проблеми в просторов╕ форми з каменю чи металу. Добре в╕дчуваючи специф╕ку р╕зних скульптурних матер╕ал╕в, Серг╕й Брильов контрастно з╕ставля╓ ╖х в сво╖х творах, досягаючи потр╕бного йому ефекту ("Поц╕лунок", "Ж╕ноча ос╕нь"). Скульптури Ганни Волошко часто в╕дзначаються ╖дкою ╕рон╕╓ю, яка здатна перейти у гротекс. З однаковою майстерн╕стю молода мисткиня створю╓ траг╕ком╕чну побутову сценку ("Вундерк╕нд") або умовну ситуац╕ю байки ("Спокуса"). Для граф╕ки Катерини Гутн╕ково╖ характерна тонка декоративн╕сть, витончен╕сть композиц╕╖, глибокий ф╕лософський зм╕ст ("Фонтан ╢динорог╕в"). Тенд╕тний ╕ прекрасний св╕т, створений художницею, вража╓, однак, сво╓ю прихованою силою. Антон╕на Дубрав╕на -- автор пейзаж╕в, яким притаманний тонкий л╕ризм. Художниця -- шаноблива споглядальниця природи, яка в╕дтворю╓ не ст╕льки ╖╖ красу, ск╕льки ╖╖ споконв╕чну та╓мницю ("Зимовий пейзаж"). Геро╖ скульптур Вадима Жуковського -- люди, як╕ роблять виб╕р. Художник, вт╕м, в╕дмовля╓ться в╕д перес╕чних житт╓вих ситуац╕й. Його персонаж╕ ╕снують у Всесв╕т╕ ╕ в╕чност╕ ("Св.Себастьян", "П╕кадор"). Твори Миколи К╕щука здаються ╕люстрац╕ями до середньов╕чних легенд, як╕ можуть бути заф╕ксованими у в╕дпов╕дних академ╕чних зб╕рках, а можуть ╕ не бути. Але нав╕ть тод╕ вони -- ╕снували, ╕ Микола К╕щук не ст╕льки "зна╓", ск╕льки "в╕дчува╓" ╖хню сумну красу ("Б╕ля р╕чки"). Художник ╓ автором л╕ричних пейзаж╕в. Для живописних полотен Юр╕я Ку╖ндж╕ характерна увага до деталей -- витончених др╕бниць, кожна з яких ма╓ складне символ╕чне значення. Художника приваблюють нап╕вказков╕ та ╕сторичн╕ сюжети ("Холодна скеля", "Золот╕ ворота"). Граф╕к Уляна Львова демонстру╓ на виставц╕ свою славетну сер╕ю роб╕т, створених до книги Делл╕я "Сади". Творам молодо╖ художниц╕ притаманна бездоганне в╕дчуття стилю, тонка декоративн╕сть ╕ одночасно -- легка, примхлива ╕рон╕я. ╤╖ "Сади" -- це чар╕вна, розумна ╕ трохи сумна "гра в рококо". Вт╕м, старовина Уляни Львово╖ -- не бездоганне в╕дтворення холодно╖, раф╕новано╖ краси мертвого минулого, нав╕ть не мр╕╖ про нього. Це, радше захоплення перед затишними коштовностями з "бабусино╖ скриньки" -- з т╕╓ю т╕льки р╕зницею, що роль скриньки тут гра╓ "позабиваний майорат", порожня садиба з нап╕взотл╕лими гобеленами ╕ нап╕встертими розписами ("Б╕л╕ голуб╕", "Гойдалка"). Твори Юл╕╖ Майстренко сповнен╕ символ╕в, ╕нод╕ м╕стичних ("Благословенний св╕т, народжений з лотоса"), ╕нод╕ -- просто витончено-красивих ("Перлина").

Оксана ЛАМОНОВА.

  Змiст

Олег Животков народився у 1933 р. в Ки╓в╕. Зак╕нчив Ки╖вську художню школу ╕м.Т.Г.Шевченка ╕ Ки╖вський державний художн╕й ╕нститут (зараз Укра╖нська Академ╕я мистецтв). З 1976 р. в╕н працю╓ викладачем малюнку, живопису та композиц╕╖ в республ╕канськ╕й художн╕й школ╕ ╕м.Т.ГШевченка. Багато в╕домих художник╕в укра╖нсько╖ сучасност╕ з горд╕стю називають себе його учнями.

Олег Животков не просто збер╕га╓ в╕рн╕сть ф╕гуративному принципу зображення; в╕н належить до реал╕ст╕в старшого покол╕ння, майстерност╕ яких можна т╕льки по-хорошому позаздрити. Але мета Олега Животкова -- не просто, тобто фотограф╕чно, в╕дтворити навколишню реальн╕сть. В╕н -- справжн╕й художник, отже -- поет. Саме тому серед його улюблених жанр╕в --пейзаж. Р╕вно п╕встор╕ччя тому, 16-р╕чним, Олег Животков створив романтичну "Н╕ч над Дн╕пром". Протягом п'яти десятил╕ть художник збер╕гав в╕рн╕сть цьому жанров╕, пов╕ряючи йому сво╖ в╕дчуття ╕ спод╕вання. Серед пейзаж╕в Олега Животкова -- поетичн╕ пастел╕, присвячен╕ старому Ки╓ву, бол╕сно напружен╕ чорно-червон╕ "Заходи сонця" ╕ останн╕ -- перламутров╕, прозор╕, що належать швидше царству мр╕й, ан╕ж реальност╕. Олег Животков -- майстер портрету. Його улюблен╕ модел╕ -- близьк╕ художнику люди, яких в╕н зображу╓ з надзвичайною теплотою.

Оксана ЛАМОНОВА.

  Змiст

Наше сьогодн╕ печально законом╕рне, бо воно зумовлене ╕сторично-траг╕чними обставинами нашого минулого, далекого й близького. Однак, як п╕сля жахливо╖ в╕йни ╕ втрат яскраво ся╓ День Перемоги, отак ╕ п╕сля стол╕ть нашого поневолення ся╓ повернення нашо╖ древньо╖ державност╕, яка вим╕рю╓ться тисячол╕ттями. Тобто в╕дтворення того, що втратила Укра╖на-Русь за три з половиною стол╕ття в╕д двох ╕мпер╕й -- рос╕йського царату та радянсько╖. Це були дв╕ велетенських в'язниц╕ народ╕в св╕ту. Недарма президент Америки Рейган влучно назвав Радянський Союз "╕мпер╕╓ю зла".

Погляньмо уважно на мапу ╢вропи. На н╕й переважна б╕льш╕сть держав з'явилась лише в друг╕й половин╕ минулого стол╕ття, а то й на початку цього. Вони також були поневолен╕, а тепер буяють розкв╕том, подолавши шлях нелегкого пошуку та нац╕онального ствердження. ╤ цей процес в╕дродження народ╕в у св╕т╕ трива╓.

Згадаймо, як перед Другою св╕товою в╕йною до м╕жнародно╖ Л╕ги нац╕й входило ледь б╕льше 40 кра╖н. А нин╕ ООН нал╕чу╓ ╖х близько 200. Кожен народ прагне вол╕.

А в Радянському Союз╕ нац╕ональний геноцид чинив зворотн╓ -- ман╕акально-соц╕ал╕стичну ╕нтеграц╕ю нац╕й.

За мого юнацтва оф╕ц╕йна статистика засв╕дчила понад 200 народ╕в ╕ народностей Союзу. А в останн╕ роки ц╕╓╖ ╕╓зу╖тсько╖ ╕мпер╕╖ ╖х було чомусь лише близько ста. Де под╕лися ще понад 100? Це насл╕док ╖х силово╖ асим╕ляц╕╖.

Нас, укра╖нц╕в, як ╕ вс╕ народи Союзу, хот╕ли "осчастливить", зл╕пивши безлику лем╕шку, "новую социалистическую формацию -- советского человека".

По сут╕, вс╕х нас мали русиф╕кувати. Отак за т╕╓╖ тотал╕тарно╖ системи загинули ╕ перетворилися в "русских" численн╕ народност╕. Та уже й тепер вс╕ нац╕╖ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ звуться просто "россиянами": татари, мар╕йц╕, ╕нгуш╕, калмики, осетини, буряти, мордовц╕, чуваш╕, карели, башкири... нав╕ть чеченц╕!

Укра╖нц╕ зазнали найтяжчо╖ нац╕онально╖ деформац╕╖, особливо через так звану "единую веру". Отож не диво, як╕ ми ╓. ╤ справжн╓ диво, що, наперек╕р усьому ми все ще ╓. До того ж ма╓мо створений нашим талановитим народом материк велико╖ культури. ╤ вона спор╕днена з середземноморською, тобто античною. Адже Укра╖на --Русь ╓ географ╕чним центром ╢вропи, познанченим м╕жнародним знаком в Закарпатт╕. ╤ от тепер ми знову ╓ господарями сво╓╖ земл╕, вод, пов╕тря. Хай спаскуджених колон╕заторами, але ж -- в╕льних, наших. ╤ в╕д нас, господар╕в, залежить, як ми подба╓мо про свою стол╕ттями знедолену Укра╖ну.

За сво╓ довгол╕ття я сам в╕дчув, що таке радянсько-тотал╕тарний режим з його жахливими й п╕дступними акц╕ями, св╕домо запланованими голодоморами, яких я зазнав ще з 1922 року, коли з мо╓╖ хл╕бодарно╖ Скадовщини в Тавр╕╖ пароплавами вивезли зерно для "голодающих братьев Поволжья", а понад половину мого роду вимерло з голоду. Люди ╖ли людей. А наступн╕ роки? А страх╕тлив╕ репрес╕╖ щодо вс╕х мислячих та ╕н╕ц╕ативних трудар╕в? Обкрадання наших матер╕альних ╕ духовних ц╕нностей...

Та й дотепер нам чинять вс╕ляк╕ перепони, щоб ми державно не ствердилися. То чи замислю╓мось ми, чому нам тепер отак нелегко живеться ╕ кому ми ма╓мо за це завдячувати? Хто нам вчинив оту моторошну чорнобильську катастрофу на безл╕ч стол╕ть? Батьки й матер╕ саможертовн╕ щодо сво╖х д╕тей ╕ онук╕в, це так, а чи пече ╖м серце в╕д гн╕ву до тих, хто вчинив замах на ╖хн╕х нащадк╕в? Вигнав ╖х самих ╕з смертоносно╖ тепер земл╕, ╕ вони стали вт╕качами без в╕йни?..

А стосовно тих, хто перетворив наш╕ колись могутн╕ ╕, як сльоза чист╕ р╕ки, в заплюсняв╕л╕ велетенськ╕ болота, наречен╕ бундючно "искусственными морями"? Хто десятил╕ттями вигр╕бав наш╕ багатющ╕ надра Донбасу та Кривбасу, де тепер масово гинуть на глибинах п╕дземн╕ лицар╕ -- шахтар╕. То х╕ба вс╕ ц╕ та ╕нш╕ б╕ди впали на нас за ц╕ роки нашо╖ незалежност╕? Хто висмоктав наш╕ нафту й газ на весь "Союз" ╕ перетворив нас у сво╖х заложник╕в щодо енергонос╕╖в? А без них наша могутня ╕ндустр╕я знесилена, бо вона була злочинно перетворена на всесоюзну зброярню. ╤╖ пров╕дна продукц╕я -- це танки ╕ важк╕ л╕таки, бронетранспортери, бал╕стичн╕ ракети ╕ бойов╕ корабл╕ для вс╕х флот╕в "Союзу". Отже, майже вся промислова продукц╕я Укра╖ни служила не ╖й, а для потреб агресивно╖ пол╕тики Кремля в усьому св╕т╕. То як нам тепер одразу переладнати нашу промислов╕сть на мирн╕ потреби Укра╖ни?

А хто зробив нас третьою ядерною державою у св╕т╕, на яку були нац╕лен╕ ракети кра╖н Заходу? А саму Укра╖ну перетворили на велетенський в╕йськовий плацдарм з м╕льйонною арм╕╓ю та бойовим арсеналом на 10 м╕льйон╕в вояк╕в. Отак вони прирекли Укра╖ну з ╖╖ народом на ц╕лковите знищення. Бо в раз╕ ядерного удару в╕д Укра╖ни ╕ нас з вами не лишилося б ╕ сл╕ду - лише пекло.

Це ми сам╕ соб╕ таке запод╕яли? Н╕, нас прирекли! Хто роз╕гнав укра╖нц╕в по вс╕х континентах св╕ту, а ще б╕льше ф╕зично знищив? Хто спустошив наш╕ дивовижн╕ села, а укра╖нських селян -- найкращих хл╕бороб╕в св╕ту, зробив вт╕качами з р╕дних осель, б╕дними люмпенами? ╤ чому Укра╖на повинна нести матер╕альну й моральну в╕дпов╕дальн╕сть за долю народ╕в- вигнанц╕в з Криму ╕ п╕вдня Укра╖ни, як╕ зазнали геноциду в╕д кремл╕вських людолов╕в?

Перел╕к отаких злочин╕в щодо Укра╖ни мною названих, лише започатковано, в╕н ╓ безм╕рним...

Отож, те, як ми живемо нин╕, ╓ тяжкими насл╕дками злочинно-авантюрного режиму колишнього Союзу.

А хто ж тепер володарю╓ в Укра╖н╕? Не творчо-╕н╕ц╕ативн╕ люди, не така ж молодь, цей могутн╕й потенц╕ал. Н╕. Вони в╕дсторонен╕ тими ж "проверенно-опытными", як╕ й довели нас до краю кризи. До того ж той тотал╕тарний режим св╕домо не сформував тод╕ прогресивно-нац╕ональних л╕дер╕в. ╤ погот╕в -- парт╕й, спроможних взяти на себе в╕дпов╕дальн╕сть за кер╕вництво державою. Правила тод╕ ╓дина тотал╕тарно-комун╕стична парт╕я, з ╖╖ дракон╕вською дисципл╕ною ╕ рабською покорою радових парт╕йц╕в. Тому й тепер по вс╕х ярусах влади правлять не нов╕ д╕яч╕, св╕дом╕ нац╕онально╖ справи люди. Тасу╓ться та сама засмальцьована кадрова колода партноменклатурник╕в, як╕ ледь перефарбувалися ╕ донищують Укра╖ну, що робили й за радвлади. Оч╕кують слушного часу.

Для них -- чим г╕рше в Укра╖н╕, тим ╖м краще. Прагнуть, щоб урвався людський терпець ╕ вивести людей на братовбивч╕ барикади. А затим, уже ними випробуваними так званими "братскими миротворцами" з Рос╕╖, збройно позбавити нас сво╓╖ державност╕. Таке вже було на початку 1920-х рок╕в. Досв╕ду такого досить ╕ тепер по охоплених в╕йнами республ╕ках колишнього Радянського Союзу.

А нам, попри вс╕ складност╕, ╓ чим пишатися й рад╕ти. В наш╕й незалежн╕й Укра╖н╕ пану╓ мир, а м╕ж ╖╖ нац╕ями -- злагода, бо ми н╕кого не колон╕зували ╕ не домага╓мося цього. Давайте усв╕домимо, що наш╕ хлопц╕ почесно служать в Укра╖н╕. А "российские парни", як ╖х "по-отечески" ╕мену╓ рос╕йська преса, гинуть ╕ тепер, сам╕ вбиваючи "непокорных" на ╖хн╕й же земл╕: Чечн╕, Груз╕╖, Абхаз╕╖, Таджик╕стан╕, Дагестан╕ тощо. А ми живемо у сво╖х оселях. Не б╕жимо, ч╕пляючи за плеч╕ торби, у св╕т за оч╕ з╕ сво╓╖ земл╕ на чужину, щоб пот╕м повернутися на ру╖ни ╕ згарища р╕дного гн╕зда, знищеного окупантами чи тими ж так званими "миротворцами". Лягаючи в сво╓ л╕жко, ми спимо спок╕йно, а не, як за тотал╕тарного режиму, коли "советский человек" тримав п╕д подушкою вузлика з сухарями, як харч для свого ув'язнення. А лягаючи спати, не знав, чи роздягатися, бо серед ноч╕ його п╕дн╕муть ╕ загратований "черный воронок" одвезе безвинного у безв╕сть ╕ без вороття.

Все це страх╕ття було ╕, боронь Боже, щоб повернулося знову. А загроза цьому реальна, бо дехто з нин╕шн╕х, нав╕ть високорангових чиновник╕в ╕ депутат╕в Верховно╖ Ради вс╕ляко ╕ в╕дверто-заклично сприя╓ цьому. То чи можна нам лишитися осторонь? Непрощеною ╓ байдуж╕сть до того, що чиниться в Укра╖н╕? Тяжким гр╕хом ╓ потурання безбатченкам, чужинцям на сво╖й земл╕!

Отож наш високов╕дпов╕дальний обов'язок -- осмислено обирати урядовц╕в ╕ депутат╕в. ╤ не лише до Верховно╖ Ради, а й до м╕сцевих орган╕в влади. Вимагати зв╕тньо╖ д╕яльност╕, а не потайцем з╕тхати й скиглити.

А будь-як╕ страйки, локаути, "походи на Ки╖в" з вимогами тощо, лише ослаблюють нашу державу. ╤ вони переважно п╕д'юджуються тими, хто домага╓ться будь-що знищення нашо╖ незалежност╕ вс╕ма засобами. ╤ хай вони збагнуть, що вже надходить час, коли ╖хн╕ д╕ти й онуки в╕дречуться в╕д них та ╓хн╕х пр╕звищ, аби не бути причетними до чорних справ. Нашим же священним обов'язком ╕ водночас незламною силою ╓ напружена праця ╕ непорушний мир.

Насл╕дуймо мудр╕сть наших славних д╕д╕в ╕ прад╕д╕в. Вони, будуючи свою хату, вс╕м родом п╕дтягали на черев╕ паска й працювали, впр╕ваючи в╕д рясного поту, бо усв╕домлювали, що роблять це для себе, сво╖х д╕тей та онук╕в.

Олесь СИЛИН,

заслужений арх╕тектор ╕ д╕яч культури Укра╖ни, член ком╕с╕╖ та ╖╖ науково╖ ради при президентов╕ Укра╖ни з в╕дтворення пам'яток, головний експерт Всеукра╖нського фонду ╕м. Олеся Гончара.

  Змiст

Ось ╕ наша читачка, досв╕дчений педагог Галина ╤ван╕вна на час л╕тн╕х кан╕кул╕в вир╕шила "зм╕нити" профес╕ю, аби поповнити небагатий с╕мейний бюджет. Сьогодн╕ пан╕ Галина, за нашим проханням, д╕литься сво╖ми враженнями в╕д тимчасово╖ "зм╕ни фаху".

Зда╓ться, що кияни нин╕ розд╕лилися на тих, хто прода╓, ╕ тих, хто купу╓. ╤ зустр╕вши серед перших знайомого, родича, сус╕да чи просто колегу, нав╕ть не диву╓шся тому, що вони не мають елементарних фахових навичок продавця. Розум╕╓ш, що не в╕д доброго життя подалися вони в "торг╕вц╕". Та й не такий то вже "мед" щодня по 12-14 годин вистоювати за прилавком у спеку чи морозно╖ пори п╕д пронизуючим в╕тром...

Минулого л╕та такого "комерц╕йного" життя довелося скуштувати й мен╕ -- людин╕, дуже далек╕й в╕д сфери торг╕вл╕. Та, як кажуть, "не свят╕ горшки л╕плять"...

Найнялася я до приватного п╕дпри╓мця з ятки р╕зн╕ овоч╕ продавати. Наметика у мене не було, але, зважаючи на сильн╕ дощ╕, господар придбав мен╕ велику парасолю. ╤ за те щира дяка, бо ск╕льки раз╕в та парасоля ховала мене в╕д холодних дощ╕в ╕ пекучого сонця. Отримала ятку, ваги та товар ╕ приступила до роботи.

В перш╕ дн╕ важко було перебороти стрес ╕ сором, що тебе пом╕тить хтось ╕з знайомих (що, зрештою, й траплялося частенько). Коли трохи призвича╖лась, стала спостер╕гати за покупцями вже як психолог. Почала п╕знавати життя, як кажуть, не з висоти пташиного польоту, а з середини...

Важко забути страдницьк╕ оч╕ бабусь, як╕ пильно вдивляються в шкалу ваг╕в, натрудженими сво╖ми руками шукаючи в пошарпаних вузликах-гаманцях др╕б'язок.

А ось хлопц╕-скрипал╕, що вранц╕ зустр╕чали тебе у темному п╕дземному переход╕ веселою музикою, а зараз прийшли, аби обм╕няти зароблений др╕б'язок на гривн╕... Десь тут ╕ мо╖ 30 коп╕йок, подарован╕ хлопцям за вправну роботу смичком...

...Знову випурхнула зграйка хлопчик╕в-горобчик╕в. Як завжди, замурзаних, об╕драних ╕з затуманеними випарами клею очима. Страшно й моторошно в╕д знедолених дитячих погляд╕в. Сироти при живих батьках...

Раптом погляд вихоплю╓ з натовпу ╕нш╕ колоритн╕ постат╕, що зранку зайнят╕ проблемою похм╕лля, а п╕сля об╕ду -- де б знайти випивку... Це м╕сцев╕ бомж╕, що найчаст╕ше ходять парами. Деяк╕ обличчя вже повн╕стю здеградован╕, на ╕нших ще св╕тять розумом оч╕. Але зрозум╕ло, що регрес почався ╕ зупинити його вже неможливо. Ц╕ люди р╕зн╕ за в╕ком, та об'╓дну╓ ╖х одне -- вони не потр╕бн╕ н╕кому.

Трапляються й см╕шн╕ випадки. Ще вранц╕ кидала др╕б'язок ж╕нц╕ -- "╕нвал╕ду", що, сидячи на холодному цемент╕ переходу, безперервно хитала тремтячими руками, жебраючи "коп╕╓чку". ╤ раптом бачиш, як вона вже йде у кедах босон╕ж ╕ трима╓ в руц╕ дорогу запалену цигарку. Ну, що ж -- у кожного св╕й спос╕б заробляти грош╕...

Чомусь згадала припов╕дку "з вовками жити -- по-вовчому вити"... Так ╕ на нов╕й робот╕. Не обважувати (а, отже, ╕ не обдурювати) покупц╕в майже неможливо. ╤накше залишишся у "м╕нус╕". Не те, що не заробиш у хазя╖на, а ще й залишишся йому винен.

Тож уважно прислухаюся до порад свого колеги по прилавку. Стр╕лка ваг╕в повинна бути в╕дхиленою трохи вправо в╕д "нуля". Таких ц╕н, як 78 або 82 коп╕йки, просто нема╓. Все треба округляти, а ще краще... додавати 10 коп╕йок. Тод╕ буде в "самий раз". А найголовн╕ше -- треба дивитися уважно на зовн╕шн╕сть, обличчя покупця ╕ ч╕тко ор╕╓нтуватися -- "на ск╕льки можна" його обрахувати. Це -- ц╕ле мистецтво ╕ набува╓ться воно роками.

Але ╕ покупц╕ -- "не ликом шит╕". Вони впевнено "тримають оборону". Навчен╕ житт╓вим досв╕дом, бабус╕ д╕стають ╕з сво╖х сумок "кантери" ╕ тут же, при тоб╕, переважують товар. ╤нод╕ не приховують свого здивування, коли виявляють, що ╖х не обдурили. Мен╕ ж -- при╓мно...

А ще люди люблять поговорити, под╕литися сво╖ми проблемами. В╕дчува╓ться, що ╖м браку╓ людського спод╕вання. ╤нод╕ вони дивуються, що ╖х слухають, сп╕вчувають...

Диву╓ категор╕я людей, як╕ починають покупку ╕з запитань: на ск╕льки "накручен╕" ваги, ск╕льки "важить" к╕лограмова гиря? П╕драховують до останньо╖ коп╕йки. А коли одержують здачу, забирають др╕б'язок, забуваючи крупн╕ куп'юри...

Досить часто люди забувають товар, за який вже заплатили. ╤ знову навздог╕н ╖м луна╓ мо╓: "А за що ж ви мен╕ заплатили грош╕?". У в╕дпов╕дь, як завжди, посм╕шка та "дякую". ╤ ста╓ в╕д того при╓мн╕ше на душ╕. Дума╓ш, що кожна праця потр╕бна людям, якщо ставишся до не╖ сумл╕нно...

Та найб╕льш мен╕ до вподоби пост╕йн╕ покупц╕. Вони в╕таються з╕ мною, перекидаються к╕лькома словами, мов з╕ старою знайомою. ╤ в╕д тих сп╕вчутливих та розум╕ючих сл╕в тоб╕ ста╓ на серц╕ тепл╕ше й при╓мн╕ше.

Але всьому ╓ св╕й початок ╕ св╕й к╕нець. Мо╖ л╕тн╕ "зароб╕тки" п╕д╕йшли до "ф╕н╕шно╖ прямо╖". Початок навчального року -- ╕ я знову повертаюся до школи, до сво╖х улюблених учн╕в. Але прийде нове л╕то, ╕, можливо, знову доведеться "податися на зароб╕тки". Та це вже не так страшить. Адже вже маю невеликий набутий досв╕д. Б╕да всьому навчить...

П╕дготував Микола Ч╤ПКО.

  Змiст